1030-річчя хрещення  -Київської Русі – України

В історичній науці вважається, що у 988 р. відбулося прийняття християнства як державної релігії Київської Русі – України. Ця подія відбулася за правління великого князя київського Володимира Святославовича (980-1015). Підставою для цього є літописні оповідання про хрещення мешканців Києва після повернення князя Володимира Святославовича з походу 987 р. до Криму, що входив тоді до володінь Візантійської імперії.

Найбільш детально про обставини хрещення Русі – України розповідається в літопису «Повість временних літ» («Повість минулих літ»). Також збереглися кілька варіантів житій Володимира Святославовича. Візантійські автори не згадують про хрещення Київської Русі - України, але розповідають про захоплення Володимиром Святославовичем Херсонеса Таврійського, або Корсуня (Лев Діакон, Х ст.), про одруження великого князя київського з візантійською принцесою Анною (Михаїл Пселл, ХІ ст.; Іоанн Скіліца і Георгій Кедрин, ХІІ ст.). Про одруження князя Володимира Святославовича на царівні Анні, його хрещення згадується у творах східних істориків: араба Ях’я Антіохійського та вірменина Асохіка Таронаці.

Сучасні українські історики розглядають хрещення Русі – України 988 р. як завершальний етап тривалого процесу поширення християнства у Східній Європі, що зайняв понад 100 років.

Деякі дослідники пов’язують згадку візантійських авторів про «народ Рос», який охрестився після невдалого набігу на Константинополь 860 р., із київським князем Аскольдом. Однак візантійські автори не називають імені ватажка «народу Рос», а в літопису «Повість временних літ» не згадується про хрещення Аскольда. Тому інша частина істориків спростовують «Аскольдове хрещення» Русі та доводять, що у 860 р. християнами стали  інші, «некиївські», руси.

Однак у розповіді «Повісті временних літ» про угоди великого князя київського Ігоря з Візантією в 944 р. говориться, що багато хто з дружинників князя був християнином.

Точно відомо, що княгиня Ольга, дружина Ігоря Старого, була християнкою. За «Повістю временних літ» вона хрестилася під час візиту до Константинополя (957 р.). Згідно із «Записками» візантійського імператора Костянтина Багрянородного, нібито хресного батька Ольги, київська княгиня приїхала до Константинополя вже християнкою. До складу її пошту входив християнський священник.

Завдяки літопису «Повість временних літ» відомо, що внук Ольги, син великого князя київського Святослава Володимир після перемоги в усобиці над Ярополком почав приділяти велику увагу релігійному питанню. Очевидно, він намагався за допомогою релігії ідеологічно зміцнити свою владу. На початку свого правління, у 980 р., князь Володимир Святославич запровадив державний язичницький культ, що включав створення пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном, людські жертви (згадка про вбивство киянами варяга-християнина, який не дозволяв принести в жертву за жеребом язичницьким ідолам свого сина).

Літописне оповідання про «вибір віри» князем Володимиром Святославовичем є відлунням того, що населення Київської Русі – Україні активно цікавилося вірами сусідніх країн, зокрема, монотеїстичними релігіями – ісламом, юдаїзмом, західним християнством, східним християнством. У літопису князь Володимир відкидає іслам, тому що ця релігія забороняє вживання алкогольних напоїв, юдаїзм – тому що боїться, що Київська держава буде зруйнована, народ – «розсіяний», як у І ст. юдеї; західне християнство (католицизм) – оскільки хоче бути справжнім володарем своїх земель, як його пращури (натяк на підкорення світськи володарів папі римському). І тільки грецький монах розповіддю про Страшний суд спонукає князя Володимира Святославовича замислитися над  прийняттям християнства.

Однак, за думкою істориків, справжніми причинами запровадження нової державної релігії – християнства візантійського зразка – стали:

1) Функціонування торгового шляху «із варяг в греки», що зумовило південний вектор цивілізаційної орієнтації Київської держави.

2) Християнські традиції еліти Київської держави часів Аскольда, Ольги, пов’язані з Візантією.

3) Домінування світської влади над церковною у Візантійській імперії, що відповідало державотворчим планам великого князя київського.

 Безпосередньо до хрещення князя Володимира Святославича підштовхнув зовнішньо-політичний чинник. У 987 р. до нього звернувся за військовою допомогою візантійський імператор Василій II, проти якого в Малій Азії підняв заколот полководець Варда Фока. Фока проголосив себе імператором, і його владу визнала вся східна частина Візантійської імперії. Князь Володимир Святославич погодився надати військову допомогу за умови, що імператор віддасть йому в дружини свою сестру Анну.

З візантійських джерел відомо, що дружини русичів брали участь у двох битвах із військом Варди Фоки: під Хрисополем на азійському березі протоки Босфор та під Абідосом на азійському березі протоки Дарданелли. У другій битві збройні сили Варди Фоки зазнали остаточної поразки, а сам узурпатор був убитий.

У цей же час великий князь київський Володимир Святославич захопив візантійське місто Херсонес (Корсунь) у Криму. Серед істориків немає єдиної думки про мотиви Володимира щодо нападу на Херсонес. Можливо, це пов’язано з невиконанням імператором Василієм ІІ зобов’язання віддати князю Володимиру в дружини свою сестру Анну. З точки зору середньовічної дипломатії шлюб із «порфірородною», народженою в імператорській родині, візантійською принцесою мав стати величезним успіхом Володимира Святославича.

Літопис «Повість временних літ» розповідає, що після захоплення Херсонесу князь Володимир примусив імператора Василія ІІ віддати за нього Анну. Також у літопису говориться, що хрещення Володимира Святославовича в Херсонесі. Як неправильні, літописець оцінює альтернативні думки про хрещення Володимира в Києві або Василеві..

Згідно з літописом після того, як Володимир повернувся з корсунського походу, у Києві було повалено язичницьких ідолів, а священики, які прибули з Константинополя й Херсона, провели масове хрещення киян у водах р. Почайни. Згода охреститися стала для мешканців Києва випробуванням на персональну лояльність своєму князеві: «аще не обрящеться кто заоутра на рѣцѣ ... противникъ мнѣ да будеть».

Разом із християнською релігією з Візантії Русь запозичила й церковну організацію. Імовірно, за правління князя Володимира Святославовича було створено Київську митрополію, підпорядковану Константинопольському патріархату.

Упровадження християнства в якості державної релігії Київської Русі – України позитивно вплинуло на розвиток культури. Біля 989-996 рр. у Києві було побудовано храм, присвячений Богородиці. Цей храм відомий як Десятинна церква, тому що на його утримання князь Володимир віддав десяту частину своїх багатств. Саме при християнських церквах, збудованих після хрещення Русі – України, було влаштовано школи для навчання грамоти.

Упровадження християнства в якості державної релігії зробило Київську державу частиною європейської християнської спільноти. Однак питання про наслідки прийняття християнства від Константинополя неоднозначно оцінюються сучасними дослідниками. За думкою історика О. Бойка, цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим, оскільки з Х по ХV ст. під тиском турків Візантійська імперія не виходила із стану перманентної кризи. Замість енергії та новаторства в духовному житті імперії продукувався традиціоналізм і консерватизм, що зумовлювало тенденцію відставання від Заходу, наприклад, у розвитку шкільної та університетської освіти.

Однак інші історики (П. Гай-Нижник) підкреслюють, що:

1) Невдача навернути князя Володимира Святославовича до християнства за західним зразком була пов’язана зі ставленням папи римського до церковнослов’янської мови. Відомо, що папа Стефан V повністю заборонив богослужіння слов’янською мовою, назвав це єретичним витвором. У Великій Моравії, де колись проповідували засновники слов’янської писемності святі Кирило та Мефодій, ця писемність стала об’єктом переслідувань. Аналогічна ситуація була й у Хорватії. Орієнтація на церковне богослужіння рідною мовою в Київській державі було проявом побоювань втратити державну незалежність.

2) Політико-ідеологічна доктрина князя Володимира Святославовича та його спадкоємців передбачала уникнення канонічної залежності як від Риму, так і від Константинополя (акція масового хрещення киян у Дніпрі, схожа на те, як апостол Павло охрестив в Єрусалимі 3 тисячі юдеїв; обрання при сині князя Володимира Ярославі Мудрому митрополитом київським русича Іларіона та ін.).

До того ж хрещення Київської Русі – України відбулося у 988 р., коли ще існувала єдність між Римською та Константинопільською Церквами. До Великої Схизми («розколу») 1054 р. залишалося майже 70 років. Прийняття християнства за візантійським зразком не привело до припинення дипломатичних контактів із західноєвропейськими державами, укладенню династичних шлюбів (одруження синів Володимира Святополка з донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослава – з донькою шведського короля Олафа).

Тому пропонуємо акцентувати увагу здобувачів освіти на позитивних наслідках запровадження християнства в якості державної релігії Київської Русі - України:

- у політичному житті:

1) Християнство перетворилося на ідеологічне підґрунтя для зміцнення централізованої держави.

2) Істотно зріс міжнародний авторитет Київської держави.

- у культурному житті:

3) Запровадження православ’я сприяло розвитку культури українського народу: писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

4) Християнство вплинуло на зміни світобачення та світосприйняття населення Київської держави, звичаїв та моралі суспільства, призвело до пом’якшення стосунків між людьми, поліпшення ставлення до бідних.

Порівняння дій князя Володимира Святославовича до та після прийняття християнства доводить позитивний вплив хрещення Русі – України на моральний стан тогочасного суспільства. Літопис «Повість временних літ» розповідає, як під час боротьби за київський престол князь Володимир підступно виманив з Києва до невеличкого міста Ропша свого зведеного брата Ярополка. Ярополк був запрошений на переговори, де його вбили варяги – дружинники Володимира. Після прийняття християнства, повністю зміняючи свою вдачу, князь Володимир Святославович почав доглядати за бідними, хворими та голодними, надаючи їм потрібну допомогу при дворі. Київська Русь була  єдиною на той час країною, в якій скасовано смертну кару. (з методичних рекомендацій, розроблених науково-педагогічними працівниками Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та матеріалів блогу «до 1030-річчя хрещення Київської Русі – України» http://1030hrezhennyua.blogspot.com/2018/07/1030_2.html )