18 травня в Україні відзначають День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

1944‑го світанок над Кримом затьмарили чорні хмари військових вантажівок. За кілька годин життєвий світ цілого народу зламали: 200 000 кримських татар вигнали з дому, заштовхнули у товарні вагони, прирекли на спрагу, хвороби й смерть. Майже половина не дісталася пункту призначення; тих, хто вижив, чекали спецпоселення й заборона повертатися.

Стерли назви сіл, зрівняли з землею мечеті, заборонили мову. Та вони зберегли кримське небо у серцях. І коли нарешті повернулися, знову почули російські автомати — тепер уже окупаційні, у 2014‑му.

Сьогодні кримські татари боронять Україну пліч‑о‑пліч з нами — від Азовського узбережжя до окопів Купʼянська. Їхній прапор із жовтою тамгою майорить поруч із синьо‑жовтим, а спільний біль перетворюється на спільну незламність.

18 травня ми схиляємо прапори та піднімаємо голос: розповідаємо дітям правду про депортацію, вивішуємо кримськотатарський прапор, вшановуємо загиблих.

Бо нинішня війна — це та сама депортація, тільки з дронами й ракетами. І поки Крим не вільний, депортація триває.

Памʼятаймо 1944‑й, щоб прискорити перемогу 2025‑го.

Крим — це Україна. Назавжди.

Педагоги закладу розповіли учням про вшанування пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу: урок пам'яті « Розірване коріння безвинно звинувачених кримських татар» (5 кл.); година спілкування "День пам'яті жертв геноциду" (7 кл.); інформаційна година "Сторінки болю: депортація кримськотатарського народу" (8 кл); відеогляд "Операція "Депортація"" (9 кл.). 

Але цей день не лише про скорботу, а й про правду, яку ми маємо зберігати і передавати далі, про злочини тоталітарного режиму, про спроби переписати історію Криму. Уроки пам’яті допомагають будувати спільну українську національну пам’ять, засновану на правді та справедливості!